розширення сфери обігу векселів" були зняті обмеження щодо суми
зобов'язання за одним векселем, встановлені Указом Президента України від 2
листопада 1993 р. "Про сплату державного мита за вексельні бланки" у
розмірі ста мільйонів карбованців, визначення якої було віднесено до
компетенції господарюючих суб'єктів. Досить широко використовуються векселі
і в зовнішньоекономічних відносинах, зокрема, відповідно до Закону України
від 15 вересня 1995 р. "Про операції з давальницькою сировиною у
зовнішньоекономічних відносинах".
Необхідно зазначити, що згідно з чинним законодавством України:
використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами,
індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи — суб'єкти
підприємницької діяльності, що визнаються такими відповідно до чинного
законодавства;
векселі можуть видаватись лише для оплати за поставлену продукцію, виконані
роботи та надані послуги, за винятком векселів Міністерства фінансів,
Національного та комерційних банків;
вексельний бланк може заповнюватись друкованим та недрукованим способами;
сума платежу за векселем обов'язково вказується цифрами та літерами;
вексель підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи та
завіряють печаткою.
Для подальшого розвитку ринку векселів в Україні, на нашу думку, доцільно
здійснити певні заходи, спрямовані на захист прав векселедержателів,
оскільки саме ці суб'єкти вексельного обігу зараз є найменш захищеними. На
сьогодні в Україні не здійснюється будь-яка державна реєстрація випущених
векселів. Не існує також обмежень щодо випуску векселів одним суб'єктом
підприємницької діяльності. Така ситуація може призвести до випуску в обіг
нічим не гарантованих векселів.
Щоб уникнути такої ситуації, на нашу думку, варто використати досвід
Сполучених Штатів Америки, де ринок векселів не розвивався до початку 80-х
років, поки не були зроблені важливі нововведення.
По-перше, запроваджена процедура державної реєстрації певних категорій
векселів, яка отримала назву "реєстрація на полиці". Вона передбачає
реєстрацію кожного випуску векселів із терміном обігу більше 270 днів
Комісією з цінних паперів, яка дозволяє за визначених умов реєструвати
безперервні програми випусків векселів один раз. Із запровадженням такого
порядку оформлення векселів, що випускаються безперервно, стало для
емітента значно простішим. Крім того, в рамках однієї програми випуску
"реєстрація на полиці" забезпечує можливість випуску різних видів векселів.
По-друге, впроваджена процедура встановлення кредитних рейтингів
пропонованих випусків. Емітенти векселів при проведенні "реєстрації на
полиці" звертаються до рейтингового агентства, яке надає відповідний
рейтинг новому випуску векселів на визначену суму. Це дозволяє інвесторам
постійно одержувати необхідну інформацію про рейтинг векселів, які вони
бажають придбати.
По-третє, здійснені заходи, спрямовані на створення ліквідного вторинного
ринку векселів. Ліквідний вторинний ринок, на якому провадиться котирування
цін на векселі, має існувати для того, щоб кожний інвестор знав: векселі,
якими він володіє, можуть бути продані в будь-який час.
За активізації вексельного обігу на фондовому ринку України явно
визначилися прогалини у вітчизняному законодавстві, яке регулює порядок
випуску та обігу зазначених цінних паперів. У першу чергу на законодавчому
рівні необхідна регламентація умов та розмірів оподаткування операцій з
векселями, встановлення відповідальності за правопорушення, пов'язані з
вексельним обігом, а також обмеження випуску векселів сумою сплаченого
статутного фонду, резервного фонду або вартості чистих активів, або
процентного співвідношення цих величин.
Існує думка щодо введення обов'язкового попереднього депонування емітентом
векселів певних коштів для подальшого погашення (спеціальні вексельні
резерви)2. З позиції захисту прав векселедержателів цей спосіб вбачається
найбільш надійним.
Таким чином, можна зробити висновок про необхідність проведення в Україні
комплексної реформи вексельного законодавства, метою якої має стати захист
прав векселедержателя, з одного боку, та підвищення відповідальності
векселедавця, з іншого, і яка повинна включати, насамперед:
прийняття Закону України "Про вексельний обіг в Україні";
внесення змін до Цивільного кодексу України та Закону України "Про
банкрутство" щодо порядку задоволення вимог кредиторів за векселями та
розгляд питання про виділення таких вимог в окрему чергу;
внесення змін до Арбітражно-процесуального та Цивільно-процесуального
кодексів України щодо введення прискореної процедури розгляду позовів по
векселях.
Без здійснення вказаних заходів справне функціонування вексельного обігу в
Україні вбачається досить проблематичним, а існуючі прогалини в
законодавстві можуть призвести до значних зловживань, що, у свою чергу,
підірве довіру до векселя як цінного папера.
Поряд з класичними видами цінних паперів (акціями, облігаціями, векселями
та іншими), в Україні одержали нормативне закріплення нові, специфічні,
види фондових цінностей — приватизаційні папери та інвестиційні
сертифікати.
Приватизаційні папери з'явились в Україні після прийняття Верховною Радою
пакету законів, спрямованих на врегулювання процесу приватизації державного
майна: "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію
невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про приватизаційні
папери".
Під приватизацією державного майна розуміється відчуження майна, що
перебуває в загальнодержавній і комунальній власності, на користь фізичних
і недержавних юридичних осіб. Для забезпечення повноправної участі громадян
України в приватизації законодавством передбачено випуск особливого виду
державних цінних паперів — приватизаційних паперів, які засвідчують право
власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна
державних підприємств, державного житлового фонду та земельного фонду.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про приватизаційні папери" випускаються
приватизаційні папери трьох видів — майнові сертифікати, житлові чеки та
земельні бони.
Право на отримання у власність приватизаційних паперів мають усі громадяни
України, які постійно проживали або переїхали на постійне проживання в
Україну до 1 січня 1992 р.
З метою захисту майнових інтересів рядових громадян передбачено випуск лише
іменних приватизаційних паперів. Приватизаційні папери не підлягають
вільному обігу, а їх продаж або відчуження іншим способом є недійсним.
Приватизаційні папери не можуть бути використані для здійснення розрахунків
або як застава для забезпечення платежів чи кредитів. Дивіденди або
відсотки з приватизаційних паперів не нараховуються.
Вказані цінні папери можуть бути обмінені на документи, що засвідчують
право власності на придбані об'єкти приватизації, особисто громадянами або
через фінансових посередників (інвестиційні фонди і компанії та довірчі
товариства).
Громадянам України створюється можливість для необмеженого вибору сфер
приватизацій, їм надається право застосовувати приватизаційні папери одного
виду в різних сферах приватизації шляхом забезпечення їх взаємного
конвертування.
Іменна форма приватизаційних паперів, з одного боку, значно знизила темпи
приватизації та формування вітчизняного ринку цінних паперів, ускладнила
процес реєстрації та перереєстрації прав власності на цінні папери. З
іншого боку, вона, певною мірою, мала гарантувати право громадян України на
участь у приватизації державної власності.
Незважаючи на це, в 1994—1995 рр. в Україні виник "чорний ринок"
приватизаційних майнових сертифікатів, де громадяни, які не бажають ставати
корпоративними власниками приватизованих підприємств, продають свої
сертифікати, причому незалежно від ціни, яку за них пропонують. Отже,
порушується чинне законодавство і стихійно формується "тіньовий" фондовий
ринок у той час, як організаційно оформлений ринок перебуває у кризі'.
Оскільки вторинний обіг приватизаційних майнових сертифікатів в Україні
неможливий, а також відсутні біржовий курс і офіційно визнані механізми
позабіржового ціноутворення, темпи використання населенням сертифікатів
відстали від темпів приватизації в цілому.
На початкових етапах приватизації приватизаційні майнові сертифікати
існували лише у формі безготівкових депозитів — рахунків у відділеннях
Ощадного банку України.
Депозитний рахунок відкривався в установі банку тільки за пред'явлення
платіжного доручення, виданого органом приватизації або посередницькою
організацією для проведення розрахунку за об'єкт приватизації. Президент
України Указом від 21 квітня 1994 р. "Про введення в готівковий обіг
приватизаційних майнових сертифікатів установив, що платежі за придбані
об'єкти приватизації здійснюються з приватизаційних депозитних рахунків
або, за бажанням громадян України, готівковими приватизаційними майновими
сертифікатами. З 1 січня 1995 р. єдиною формою такого платежу стали
готівкові приватизаційні майнові сертифікати, строк видачі яких подовжено
до 31 грудня 1997 р. По закінченні цього строку вони будуть вважатись
недійсними.
Приватизаційні житлові чеки, відповідно до постанови Кабінету Міністрів
України від 26 квітня 1993 р. № 305 "Про випуск в обіг приватизаційних
житлових чеків", спочатку існували у вигляді приватизаційних депозитних
рахунків, які відкривали громадянам України у відділеннях Ощадного банку
України. Згідно з Тимчасовим положенням про порядок використання житлових
чеків у вигляді депозитних рахунків для приватизації майна державних
підприємств, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 11
травня 1996 р. № 2283, громадяни у відповідності із законодавчими актами
України мають право на використання житлових чеків для придбання майна
державних підприємств у порядку і на умовах, передбачених для
приватизаційних майнових сертифікатів у вигляді депозитних рахунків.
Указом Президента України від 8 серпня 1995 р. № 713 "Про заходи щодо
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30
