У випадку фінансування за рахунок іноземних позик ве-ликий імпортний компонент у створенні матеріальної бази ВЕЗ є економічно вигідним за умови, що позика повністю покривається платою користувачів ВЕЗ за оренду землі і заводських приміщень. Імпортний компонент по суті являє собою чистий додаток до капіталовкладень приймаючої країни. Ніяка вартість націо-нальних ресурсів не створюється у таких розмірах, як ім-портні компоненти, і на зміст імпорту в кінцевому рахунку справляють вплив розміри фактичної експортної виручки ко-ристувачів зони.
Світовий досвід щодо функціонування та організації вільних економічних зон.
3.1. Основні форми вільних економічних зон світу.
Класифікація спеціальних економічних зон.
Можна виділити такі типи:
ь митні зони
ь безмитні торгові зони
ь митні вільні зони
ь зони вільної торгівлі
ь зовнішньоторговельні зони
ь безмитні експортно-виробничі зони
ь вільні експортні зони
ь вільні експортно-виробничі зони
ь експортно-виробничі зони
ь вільні економічні зони
ь вільні виробничі зони
ь зони економічного сприяння
ь промислові експортноорієнтовані зони
ь вільні промислові зони
ь підприємницькі зони
ь зони спільного підприємництва
ь зони техніко-економічного розвитку
ь зони розвитку нової і високої технології
ь науково-промислові парки
ь оффшорні центри
ь міжнародний оффшорний фінансовий центр
ь вільні банківські зони
ь еколого-економічні регіони
ь відкриті райони
ь туристичні центри
Незважаючи на організаційно-функціональні розходження, ВЕЗ володіють деякими загальними ознаками, що дозволяють сформулювати наступне визначення: це частина національної території (іноді виділеної із загальної митної смуги держави), що має розширену самостійність у вирішенні господарських питань, особливий режим управління і преференційних умов економічної діяльності для іноземних і національних підприємців.
Класифікацію ВЕЗ можна здійснити по чотирьох основних критеріях: 1 За характером діяльності чи функціональному призначенню; 2 За ступенем інтегрування у світову і національну економіку; 3 За галузевою ознакою; 4 За видом власності.
За характером діяльності і функціональному призначенню можна виділити 4 основних типи зон: зони вільної торгівлі, експортно-виробничі зони, науково-промислові парки, оффшорні центри.
До зон вільної торгівлі відносяться території, функції яких в основному зводяться до ввозу, збереженню, сортуванню, упакуванню і перевалці товарів без їхньої додаткової обробки. У ряді випадків допускається незначна обробка іноземних товарів з метою їхнього подальшого реекспорту. Незважаючи на значні переваги, одержувані від митних пошлин, а також за рахунок економії на накладних витратах, можливості подібних зон у розвитку експортного виробництва, залученні в нього національних матеріальних і трудових ресурсів дуже обмежені, і цей тип ВЕЗ у чистому виді не одержав широкого поширення.
В міру посилення конкурентної боротьби, ускладнення задач соціально-економічного розвитку митно-юридичний статус зон вільної торгівлі доповнюється новими елементами з метою більш активного залучення іноземного капіталу в сферу матеріального виробництва. Це призводить до трансформації зон вільної торгівлі в експортно-виробничі зони.
Зокрема, у США вільні зовнішньоторговельні зони, створення яких було передбачено законом 1934р., у даний час здійснюють і виробничі функції. Крім того, з метою економічного відродження окремих областей і районів США широке поширення одержали так звані підприємницькі зони.
У такий спосіб виробнича діяльність і всі пов'язані з нею функції створюють основу найбільш розповсюдженого у світі типу ВЕЗ - експортно-виробничих зон. Вони поширені в нових індустріальних країнах, що використовують модель експортної орієнтації. Цей тип ВЕЗ становить найбільший інтерес для багатьох країн. Продукція, що випускається в таких зонах, відрізняється високою конкурентноздатнісю, головним чином через малі витрати виробництва, що дозволяє успішно конкурувати на світовому ринку, встановлюючи низькі експортні ціни.
Але оскільки в сучасних умовах основним фактором конкурентноздатності стає не ціна товару, а його якість, новизна, наукоємність, багато експортно-виробничих зон почали трансформуватися в науково-промислові парки.
Особливим видом СЭЗ є оффшорні центри, т. з. «Податкові гавані». У них концентрується банківський, страховий бізнес, через них здійснюються експортно-імпортні операції, операції з нерухомістю, трастова і консалтингова діяльність. Центри залучають клієнтів сприятливим валютно-фінансовим режимом, високим рівнем банківської і комерційної таємниці, пільговим податковим і зовнішньоторгівельним законодавством.
За ступенем інтегрування у світову і національну економіку можна виділити 2 типи ВЕЗ: екстравертивний - анклавний характер, що орієнтований на зовнішній ринок і интравертивний - інтегрований у національну економіку.
Екстравертивний характер мають більшість ВЕЗ у нових індустріальних країнах Азії, в окремих країнах Центральної Америки і Карибського басейну. Підприємства, розташовані в таких зонах, вивозять, як правило, від 75 до 90% виробленої продукції.
Специфіка підприємств в анклавних зонах - збірнний характер виробництва, заснований на імпортних матеріалах, компонентах, напівфабрикатах і деталях. У таких зонах створюють свої філії і дочірні компанії транснаціональні корпорації для створення продукції з більш низькими витратами.
Анклавні зони істотно розрізняються за принципами організації. У сучасному світовому господарстві можна виділити 3 основних типи таких зон.
До першого можна віднести зони, що охоплюють території окремих підприємств, на які поширюється пільговий податковий і митний режим. Такі зони широко розповсюджені в Мексиці, де функціонують так звані «макиладорас» - експортні підприємства, розташовані уздовж кордону США. За такими ж принципами створюються експортно-виробничі зони в Угорщині.
До другого напрямку можна віднести невеликі індустріальні анклави, що являють собою замкнуті ділянки від декількох десятків до декількох сотень гектарів. Вони широко поширені в нових індустріальних країнах, а також в окремих індустріально розвинутих країнах, наприклад, в Ірландії.
Принципова відмінність третього напрямку в організації зон анклавного типу - широке територіальне охоплення багатьох районів і міст країни. Такий принцип характерний для організації експортно-виробничих зон у Китаї, а також у малих країнах - Шрі-Ланці, Маврикії та ін.
Для інтравертних експортно-виробничих зон інтегрованого типу найбільш важливою характерною рисою є тісні економічні зв'язки з внутрішніми районами країни. Крім проблем, пов'язаних з розвитком експортного потенціалу, ці зони вирішують задачі підвищення технологічного рівня місцевої промисловості, якості і конкурентноспроможності товарів, що випускаються. Вони орієнтовані не на імпорт проміжних товарів, а на використання національних матеріалів, компонентів і напівфабрикатів.
Найбільш яскравим представником цього типу експортно-виробничих зон є вільна зона Мануас у Бразилії. У відмінності від мексиканських «макиладорас» бразильські підприємства мають значно більш високу частку національних компонентів у своїй готовій продукції (по телевізорах - 90%, електронно-обчислюванним машинам - 70%, настільним калькуляторам - 65%, відеокасетам - 40%, програвачами компакт-дисків - 35%). З зони Мануас на початку 90х рр. на експорт поставлялося лише 5-10% продукції, що випускається.
До інтегрованого типу експортно-виробничих зон можна віднести й американські зовнішньоторговельні зони. Зокрема, наприкінці 30х р. 78% усіх постачань сировини, напівфабрикатів, компонентів і матеріалів здійснювалося з внутрішніх районів США, у свою чергу, 88% виробленої в таких зонах готової продукції йшло на внутрішній ринок країни.
В даний час у Китаї розглядається концепція більш тісної інтеграції експортно-виробничих зон у національну економіку.
Класифікація по галузевій ознаці ускладнена тим, що, як правило, у експортно-виробничих зонах розміщуються підприємства різних галузей. Але існує і визначена спеціалізація на одній чи декількох галузях промисловості.
У Південній Кореї промислова зона в м. Куми спеціалізується на випуску електронних і електротехнічних виробів, у м. Чханвоне - на виробництві машинобудівної продукції, зона в м. Ечхоне - на випуску нафтохімічної продукції.
Експортно-виробничі зони на о. Маврикій, у Шрі-Ланці, Єгипті і Домініканській республіці спеціалізуються на випуску й експорті одягу, текстильних виробів, взуття.
Одна з найбільших зон у Малайзии, розташована на о. Пинанг, є найбільшим у країні центром по випуску електронних компонентів, електронно-обчислювальної техніки і побутової електронної апаратури. Фахівці називають о.Пинанг «силіконовим островом». Таку ж спеціалізацію має індійська зона «Санта-Круз электронікс експорт процессінг зоун».
В Ізраїлі одна з вільних торгових зон, розташована недалеко від Тель-Авіва, де знаходиться алмазна біржа країни, спеціалізується винятково на частковій переробці і продажу алмазів.
До зон з яскраво вираженою галузевою спеціалізацією можна віднести торгові зони, оффшорні, туристичні і рекреаційні зони.
Галузева спеціалізація характерна не тільки для експортно-виробничих зон, але і для науково-виробничих парків. Основні галузі їхньої спеціалізації - мікроелектроніка, інформатика, біотехнологія, генна інженерія. Зокрема, у Гонконгові 2 парки спеціалізуються на розробці нових поколінь електронної й електротехнічної продукції.
У той же час існують і нетрадиційні підходи до галузевої спеціалізації науково-виробничих парків. Так, наприклад, у Сінгапурі в середині дев'яностих років було створено 10 агропромислових парків з метою розробки принципово нових технологій вирощування овочів і фруктів, розведення риби і використання морепродуктов.
При відносній універсальності деяка специфіка присуща й оффшорним центрам. Зокрема, центри, що спеціалізуються на банківській діяльності, реєструються у Швейцарії, Люксембурзі, Гонконгові, Сінгапуру, Бахрейну і на Каймановых островах. Оффшорні холдингові компанії домінують у Швейцарії і Ліхтенштейну. Страхові фірми надають перевагу Бермудським островам, островам Мен, Гернси, Теркс, Кайкос і ін. Оффшорні морські компанії воліють реєструватися в Ліберії, Панамі, Белізу, Гибралтару.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10