Керування організованою групою чи зло-чинною організацією полягає у вчиненні су-купності дій, спрямованих на управління про-цесом підтримання їх функціонування (забез-печення існування та збереження організова-ності) як стійкого об'єднання осіб та або здійснення ними злочинної діяльності.
Таке керування може здійснюватись у формі віддання наказів, розпоряджень, дору-чень, проведення інструктажів, організації звітів про виконання тих чи інших дій, прийняття рішень про застосування заходів впливу щодо членів злочинного об'єднання за невиконання доручень його керівництва або порушення встановлених у ньому правил поведінки.
Фінансування злочинної діяльності орга-нізованої групи чи злочинної організації -- це забезпечення їх коштами у національній ва-люті України чи в іноземній. Воно передбачає як організацію винним постачання зазначе-ним об'єднанням фінансів іншими особами, так і здійснення такого постачання ним без-посередньо. Таке забезпечення має місце не лише тоді, коли фінанси поставлені даним об'єднанням у необхідній кількості, а й тоді, коли вони лише частково задовольнили їх по-треби. Воно може спрямовуватись на фінан-сування як забезпечення функціонування ор-ганізованої групи чи злочинної організації (придбання техніки, зброї, іншого майна. оренду чи придбання приміщень, видачу кош-тів членам таких об'єднань як плату за вико-нання ними відповідних функцій, підкуп предста-вників влади, здійснення розвідувальної та контррозвідувальної діяльності), так і вчинен-ня конкретного злочину (придбання та при-стосування знарядь та засобів його вчинення. вкладання коштів у незаконну підприємниць-ку діяльність, виплата винагороди виконав-цям та іншим співучасникам злочину тощо).
Інше, крім фінансового, забезпечення (ма-теріально-технічне, інформаційне тощо) зло-чинної діяльності названих об'єднань за зако-ном не є підставою для визнання особи орга-нізатором злочину. Особа, яка здійснює таке забезпечення, може бути визнана організато-ром лише за умови вчинення нею інших дій, передбачених ч. З ст. 27 КК.
Приховування злочинної діяльності орга-нізованої групи або злочинної організації яв-ляє собою організацію специфічної форми пособницької діяльності у вигляді перехову-вання злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, його слідів чи предметів, здобутих злочинним шляхом, іншого приховування злочинної діяльності зазначених об'єднань. Приховування злочинної діяльності таких об'єднань може виразитись в організації; а) легалізації доходів, отриманих таким об'єд-нанням злочинним шляхом; б) підкупу пра-цівників органів державної влади з метою не-вжиття ними передбачених законом заходів до викриття учасників групи (організації) та при-тягнення їх до відповідальності; в) проник-нення учасників таких об'єднань до органів державної влади та місцевого самоврядування з метою забезпечення «даху» для злочинної діяльності даних об'єднань; г) виїзду учасни-ків такої діяльності за межі регіону чи країни; д) збуту предметів, здобутих злочинним шля-хом; е) маскування слідів злочину; є) знищен-ня знарядь та засобів їх вчинення; ж) фізично-го знищення потерпілих, свідків злочинної діяльності, а також тих співучасників вчине-них злочинним об'єднанням злочинів, які мог-ли б виступити як свідки.
Якщо приховування, на організацію якого були спрямовані дії особи, саме по собі утво-рює склад окремого злочину (наприклад, зни-щення чи пошкодження майна, вбивство, да-вання хабара, легалізація майна, здобутого злочинним шляхом тощо) і це охоплювало умислом такої особи, її дії додатково кваліфікуються ще і як організація відповідного злочину.
Схиляння до вчинення злочину передбачає збудження бажання (переконання у бажанос-ті, вигідності, потребі), викликання рішучості або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин. Оскільки у новому КК йде-ться про схиляння «іншого співучасника», то підбурюванням може бути визнано лише схи-ляння до вчинення злочину особи, яка може бути суб'єктом злочину. Схиляння ж до вчи-нення злочину, наприклад, неосудної особи не с підбурюванням у кримінально-правовому смислі. У разі вчинення останньою злочину відповідальність за його вчинення як викона-вець несе особа, яка схилила до нього. Не мо-же розглядатися як підбурювання і свідоме введення іншої особи в оману для того, щоб, використавши її помилку, досягти певного злочинного результату. У цьому випадку від-сутня психічна спільність, характерна для співучасті.
Умовляння означає систематичне або одно-разове наполегливе прохання (переконання) особи у необхідності вчинення злочину.
Підкуп -- це надання або обіцянка надання особі матеріальної (надання грошей або май-на, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань) або ін-шої (допомога у працевлаштуванні, вирішен-ня певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності тощо) вигоди у разі вчинення нею злочину. Підбурювання шляхом підкупу може, зокрема, проявлятись у замовленні вбивства, коли особа, схиляючи до вчинення такого злочину іншу особу, обіцяє чи надає останній відповідну мате-ріальну винагороду чи іншу вигоду, не вико-нуючи при цьому функцій організатора такого вбивства.
Погроза -- залякування особи заподіянням фізичної, майнової, моральної або іншої шко-ди у разі невчинення нею злочину.
Примус передбачає домагання від іншої осо-би вчинити злочин шляхом заподіяння тілесних ушкоджень або застосування до неї іншо-го насильства, пошкодження належного їй чи її близьким майна, розповсюдження певної інформації про таку особу тощо.
Під іншим чином схилянням іншого співучасника до вчинення злочину слід розу-міти вчинення будь-яких інших, крім зазначе-них вище, дій, за допомогою яких особа схи-лила співучасника до вчинення злочину. Це можуть бути: доручення, порада, заклик. Як-що схиляння до вчинення злочину здійснено у вигляді наказу або розпорядження, адресо-ваного підлеглому по службі, то відповідаль-ність за такого роду підбурювання, а також за виконання зазначених наказу чи розпоряджен-ня настає з урахуванням положень, передбаче-них ст. 41 КК.
Підбурювання може виражатись у словес-ній, письмовій формах або за допомогою міміки та жестів, як у прямій, так і в завуальо-ваній формі. У тих випадках, коли спосіб під-бурювання сам по собі є кримінальне кара-ним, він повинен отримувати самостійну кри-мінально-правову оцінку (наприклад, погроза вбивством, давання хабара).
З об'єктивної сторони підбурювання харак-теризується лише активними діями, однак во-но не передбачає участі підбурювача у самому злочині як виконавця. Воно можливе на стадії підготовки або під час вчинення злочину. Схвалення злочину після його вчинення за за-гальним правилом не с кримінальне караним. за винятком випадків, коли у ньому містяться ознаки підбурювання до іншого злочину або воно утворює склад іншого закінченого злочину (наприклад. порушення рівноправності громадян залежно від їх расової національної належності або ставлення до релігії - ст.161 КК).
У разі якщо підбурювання особою іншої осо-би до вчинення певних дій утворює самостій-ний склад злочину, цю особу слід визнавати виконавцем такого злочину, а її дії кваліфіку-вати за відповідною статтею Особливої части-ни КК (наприклад, провокація хабара (ст. 370), примушення чи втягнення у заняття проституцією -- ч. 2 ст. 303 КК).
Прийняття нового КК України стало важливим етапом розвитку юридичної науки і практики в нашій країні. Переваги даного нормативно-правового акту є досить суттєвими у порівнянні з раніше діючим законодавством. Проте КК (від 5 квітня 2001р.) містить ряд недоліків , які, на жаль , не обминули й інститут співучасті. Зокрема , в розділі 5 (Загальна частина) нічого не сказано про змішану форму вини , хоча вона існує в більшості необережних злочинів , а це особливо важливо при умисному порушенні особою якогось нормативного акта , що спричинило суспільно-небезпечні наслідки , до яких вона мала необережну форму вини. З цього випливає питання про можливість співучасті у таких злочинах , оскільки відповідно до ст. 26 КК співучасть можлива лише у вчиненні умисних злочинів. Наприклад , якщо пасажир умисно підбурює водія перевищити швидкість , платить йому за це , усвідомлюючи можливість суспільно небезпечних наслідків , внаслідок чого сталась ДТП і загинули люди , то за чинним законом пасажир не може нести відповідальності як співучасник , бо скоєно необережний злочин , тобто уникає відповідальності за особливо тяжкий злочин , в якому він як підбурювач зіграв важливу роль.
Тобто , доречним було б вказати , що співучасником злочину є також особа , яка виступила співучасником умисних дій , що призвели до злочинного результату , стосовно якого вона мала вину у формі необережності.
В ст. 27 перераховано види співучасників - виконавець , організатор , підбурювач , посібник , але в Особливій частині з'явився ще один вид - керівник (ст.255 , 258) , котрий виступає поряд з організатором (який за кримінальним законом також виконує керівні функції , і ознаки якого в Загальній частині не вказані. Якщо організатор і керівник один вид співучасника , то чому їх названо різними іменами у вказаних статтях Особливої частини КК ? Саме у зв'язку із відсутністю цього визначення не регламентовано законом відповідальність керівника , а це має особливе значення при вирішенні питання про відповідальність членів організованої злочинної групи та злочинної організації.
Кримінальне законодавство Царської Росії визнавало ще одного співучасника - особу , яка свідомо розділила вигоди від злочину . Це , наприклад , члени сім'ї , інші утриманці злочинця , які добре розуміють , звідки в них розкіш і достаток. З правової літератури і практики відомо , що саме ці особи найбільше підбурювали до злочинів. Чи не варто їх також визнавати співучасниками і притягати до кримінальної відповідальності за злочини , пов'язані з корупцією і організованою злочинністю.
В чинному КК України вчинення злочину з використанням підлеглих не є обставиною , що обтяжує покарання. Доцільно було б , щодо відповідальності за виконання наказу чи розпорядження вирішити так : керівник , який наказами , погрозами , проханнями чи іншим способом вимусить підлеглого до явно незаконних дій , повинен отримувати більш суворе покарання , ніж підлеглий.
Отже , поняття співучасті у злочині є більш досконалим у порівнянні з попереднім законодавством. Проте з вище сказаного можна судити і про суттєві недоліки чинного Кримінального кодексу.
1. Конституція України // ВВРУ. -1996.- №30. - Ст.141.
2. Кримінальний кодекс України. - 1960р.
3. Кримінальний кодекс України. - Бобов І.О. “Бібліотека “Закон і бізнес”-2001р.
4. Постанова Пленуму Верховного суду України від 26.02.99. №3 “Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Верховного суду України від 1 квітня 1994р. №1 “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини” // Право України.-1999.-№7(1).-Ст.140.
5. Постанова Пленуму Верховного суду України від 25.12.92 №12 “Про судову практику і справах про корисливі злочини проти приватної власності”: Зб. Постанов Пленуму ВСУ (1963-1997).- Сімф.: Таврія, 1998.- Ст.208.
6. Бажанов М.І. Кримінальне право України. - Київ - Харків: Юрінком Інтер - Право, 2002.- ч.1,2.
7. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина. - Київ: Юрінком Інтер - 2000.
8. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального Кодексу України. - Київ - 2001.
9. Гуторова Н.А. Співучасть у злочині за кримінальним правом України: Навч. посібник.- Харків: ООО ”Рубікон П”, 1997.
10. Таганцев Н.С. Російське кримінальне право: Лекції: В 2 т. - Спб.:1902.
11. Піонтковський А.А. Вчення про злочин за радянським кримінальним правом.-М. 1961.
12. Радянське кримінальне право. Загальна частина.- Л.1962.
13. Тельнов П.Ф. Відповідальність за співучасть у злочині.- М.!974.
14. Ковальов М.І. Співучасть У злочині: В 2 т.- Свердловськ: СЮІ, 1960.
15. Бурчак Ф.Г. Співучасть: соціальні , кримінологічні і правові проблеми.- К.: Вища школа,1986.
16. Кримінальний кодекс Російської Федерації // Збірн. Законодавства Російської Федерації.- 1996.- №25.
17. Пояснювальна записка до проекту Кримінального кодексу України // Укр. Право.-1997.- №2 (7).
18. Філософський енциклопедичний словник. / Редкол.: С.С.Аверінцев та ін.- М.,1989.
19. Сервецький І.В., Гелетей В.В. Деякі ознаки лідера організованого злочинного угруповання // Вісн. Луган. ін-ту внутрішніх справ МВС України.- 1999.-№3.
20. Мельник М. Види співучасників за новим Кримінальним кодексом України. // Право України,- 2001.- №11.
21. Кубрак П. , Мікулін В. Деякі загальні положення методики розслідування злочинів , вчинених при складних формах співучасті.// Право України,- 2001.- №3.
22. Редька А.І. Деякі питання провадження у справах про злочини , вчинені організованими злочинними угрупованнями.// ВВСУ.-2001.-№1(23).
Страницы: 1, 2, 3