Іншим рейтингом, який варто згадати, є рейтинг АКБ “Укрсоцбанк", які застосовують українські банки. З метою отримання достовірної оцінки підприємства, що виходить на фінансовий ринок України, розроблено складну розгорнуту методику оцінки позичальника. Згідно з цією методикою виділено три кола захисту кредиторів: захист доходами; захист активами; захист бізнесом.
Захист зобов'язань доходами вираховується через такі показники: коефіцієнт покриття як співвідношення між чистим доходом і позиковим капіталом; коефіцієнт достатності доходів; покриття процентних витрат; покриття обслуговування боргу; показники достатності прибутку; достатності грошового потоку; показники рентабельності; показники реінвестування та приросту. Процедура визначення ступеню захисту зобов'язань активами включає такі показники: забезпеченості власним капіталом; ліквідності; обіговості. Оцінка захисту зобов'язань бізнесом здійснюється через визначення макроекономічної складової бізнесу, тобто, динаміки економічного розвитку країни; галузеву характеристику, а саме: динаміку розвитку ринку та його складових; характеристику підприємства та його бізнес-моделі. Таким чином визначаються компоненти Z-схеми Альтмана, яка дозволяє отримати якісну характеристику рейтингу - можливість банкрутства підприємства, що досліджується.
Наявність різних рейтингів, що оцінюють кредитоспроможність українських підприємств, забезпечує урізноманітнену, більш об'єктивну оцінку їх роботи.
Рейтинг ПФТС почав розраховуватися з 1997 р. Розрахунок проводиться щомісяця на підставі трьох критеріїв: обсягу, кількості угод, що пройшли через ПФТС, а також кількості котировок, що виставлені торговцями цінних паперів. Інтегрований показник розраховується на підставі цих 3-х значень із ваговим коефіцієнтом 50/40/10. Рейтинг розраховується для 20 позицій.
Доцільно поставити питання і про рівень спеціалізації рейтингових агенцій. Якщо йдеться про учасників обов'язкової системи рейтингування, то доцільно, щоб статус рейтингового агентства був національним чи квазінаціональним. Однак рейтингування не вичерпується лише зазначеними категоріями учасників ринку. Вважаємо, що мають бути агентства, що спеціалізуються на наданні рейтингу емітентам та торговцям облігаціями, агенції, що спеціалізуються на рейтингуванні професійних учасників ринку (реєстраторів, торговців, зберігачів), рейтингові агентства, що спеціалізуються на рейтингуванні фінансово-банківського сектора (комерційних банків, лізингових та факторингових компаній тощо) та інші інституції.
Ключовим питанням є створення національного агентства, що розробляло б різні рейтингові оцінки суб'єктів та об'єктів фондового ринку залежно від цілей та завдань фінансової політики. Питання створення національного рейтингового агентства неодноразово піднімалось українськими урядовцями. Ініціатором ідеї створення державного агентства був Н. Азаров, який вів з цього приводу переговори з віце-президентом міжнародного рейтингового агентства Moody's. Однак слід зазначити, що створення такої національної інституції доречно за умов, що ці оцінки будуть сприйматися світовим фінансовим ринком та його агентами. В іншому випадку відволікатиме значні кошти і не матиме очікуваного ефекту.
Однією з ключових задач державного регулювання фондового ринку виступає залучення коштів населення. У цьому напряму корисно звернутись до досвіду інших країн, зокрема, колишнього соціалістичного табору.
Федеральна комісія з цінних паперів Російської Федерації, усвідомлюючи важливість залучення коштів населення на фондовий ринок, розробило рейтинги професійних учасників ринку, що зорієнтовані на роботу з фізичними особами.
Рейтинг було створено за трьома основними номінаціями:
найбільші організації за кількістю клієнтів - фізичних осіб, що мають ненульові рахунки по грошових коштах та цінних паперах;
найбільші організації за обсягом операцій купівлі-продажу цінних паперів, власниками яких є фізичні особи;
найбільші організації за вартістю фінансових вкладів фізичних осіб.
Розробка цих рейтингів переслідувало дві мети: забезпечення інформаційної прозорості ринку для учасників-непрофесіоналів та виділення ключових гравців, що визначало політику у цьому сегменті.
Крім того, у березні 1999 р. у м. Москва було прийнято законодавчий акт, згідно з яким доходи населення, отримані в результаті операцій з цінними паперами, звільняються від сплати прибуткового податку в тій частині, що іде у бюджет міста. Цей захід, а також інші засади виваженої політики в галузі розвитку ринку цінних паперів привели до активізації вкладів населення, що мають стійку тенденцію до збільшення.
1. Алексеев М.Ю. Рынок ценных бумаг. - М.: Финансы и статистика, 2002. - 352 с.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9