Першим намагався знищити республіку і відновити монархію президент Франції маршал Мак-Магон (командувач версальськими військами за часів Паризької Комуни). Але зроблена ним 1877 року спроба державного перевороту закінчилася повним провалом. Слідом за ним в 1889 році намагався захопити владу генерал Буланже. Однак він сам злякався і втік до Бельгії. І, нарешті, ще один наступ реакції на республіку відбувся під час так званої справи Дрейфуса, але і він закінчився поразкою.
Третя республіка вистояла, а монархісти остаточно втратили свій вплив. У 1884 році була прийнята конституційна поправка, згідно з якою «республіканська форма правління не може бути предметом перегляду» Карлель Т. Французская революция История -VI. 1991.
.
2.Основні риси права Франції Нового часу
За час революції склалося у своїх основних рисах буржуазне право, яке виникло разом із буржуазною державою. Будучи історично прогресивним типом права, воно замінило собою віджиле феодальне право, закріпило нові виробничі відносини. Але, виражаючи волю панівного класу, буржуазне право було по своїй суті експлуататорським, хоча, на відміну від рабовласницького і феодального, воно рядилося в тогу формальної рівності всіх перед законом.
Цей горезвісний принцип формальної рівності приховував собою фактичну нерівність.
Інститут приватної власності був наріжним каменем буржуазної правової системи, яка затвердила право необмеженої власності в обох деклараціях, у Конституціях 1791 і 1793 років.
В основу зобов'язального права лягли принципи свободи і рівності, які заклали юридичний фундамент для обгрунтування свободи договору і рівності сторін. Зрозуміло, ця фразеологія не могла приховати експлуататорської сутності так званої свободи підприємництва, що насправді являла собою свободу гноблення й експлуатації. Боботов С.В. Правосудие во Франции. М.: ЕАВ, 1994.
В галузі кримінального права відбулися великі зміни. У ході революції буржуазія висунула прогресивні принципи кримінального права і процесу, вперше сформульовані ще в Декларації прав людини і громадянина 1789р. Був виданий перший кримінальний кодекс, який закріпив буржуазні принципи кримінального права і кримінального судочинства. Він установлював суворі санкції за зазіхання на священне право приватної власності. Будь-який виступ проти існуючого порядку влади тягнув за собою особливо жорстокі покарання, які носили застрашливий характер. У цьому позначилися пережитки феодального кримінального права.
Свідченням того, що вже на самому початку революції крупна буржуазія була настроєна антидемократично, був закон 1791 р. про робітничі корпорації, відомий під назвою закону Ле Шапельє. Закон цей забороняв корпоративне об'єднання осіб однієї і тієї ж професії. Робилося це під приводом боротьби з відродженням феодальної цехової системи, але насправді закон Ле Шапельє був спрямований проти організації профспілок. Що стосується судової системи, то вона за час революції не встигла ще стабілізуватися, хоча загалом контури її намітилися. Був установлений єдиний для всіх станів суд. Всі інститути інквізиційного феодального процесу знищувалися, і принципи кримінального судочинства, подібно принципам кримінального права, дістали своє вираження в програмних буржуазних деклараціях.
Створення єдиної національної правової системи французька буржуазія вважала головним завданням революції 1789-1794 рр. Воно супроводжувалося рішучою ламкою феодальних відносин, реалізацією вже в ході революції нових правових установок. З самого початку йшлося не лише про створення нового законодавства, але й систематизацію його. Про це свідчать спроби кодифікації, початі в ході революції. Ще в серпні 1790 р. Установчі збори прийняли резолюцію, відповідно до якої «цивільні закони повинні бути об'єднані і реформовані законодавцем, який мусить скласти загальний кодекс простих законів, ясних і відповідних конституції». Положення про розробку цивільного кодексу було включене й у Конституцію 1791 р. У 1793, 1794, 1796 роках були запропоновані проекти Цивільного кодексу. Проте ці спроби не призводили до позитивних результатів.
Причини неуспіху цілком зрозумілі, оскільки відбувалася безупинна зміна груп, які стояли при владі, що мали розходження в ідеології і конкретних цілях. Відіграв свою роль і тимчасовий характер ряду заходів. Вплинула і боротьба крупної буржуазії проти вимог найбідніших прошарків населення. Все це перешкоджало стабілізації нових суспільних відносин і створенню єдиних кодексів. Нарешті, не було ще тієї кристалізації принципів права, яка є необхідною передумовою кодифікації.
Лише після зміцнення влади крупної буржуазії уряд Наполеона остаточно скасував шляхом прийняття закону дореволюційне право і ряд законів, прийнятих у часи революції, які не відповідали інтересам крупної буржуазії, і розпочав вироблення нових кодексів (Наполеонівська епоха ознаменована створенням п'ятьох основних кодексів цивільного, кримінального, торгового, цивільно-процесуального і кримінально-процесуального).
Першим був прийнятий цивільний кодекс, який увійшов в історію як Кодекс Наполеона.
13 липня 1800 р. була призначена комісія для розробки проекту кодексу. До її складу ввійшли крупні юристи того часу -- Тронше, Порталіс, Малльвіль, Біго-Преамне. У своїй роботі вони спиралися на законодавство, доктрину, попередні проекти кодексу, римське право (особливо яскраво очевидний вплив римського права в зобов'язальному праві), звичаї, які вони прагнули викласти і переробити у відповідності з духом буржуазного суспільства. Наполеон особисто брав участь в обговоренні ряду статей кодексу, усуваючи з проекту деякі положення, що затвердилися у французькому праві в період революції і тепер уявлялися для крупної буржуазії надмірно радикальними. Протягом чотирьох місяців проект був складений і надісланий на обговорення вищих судів. Останні менше ніж у річний термін подали свої зауваження, після чого проект був розглянутий у Державній раді. Потім проект належало розглянути в Трибунаті, Законодавчому корпусі і Сенаті. При проходженні через Трибунат проект кодексу зустрів серйозну опозицію: ряд членів Трибунату не міг погодитися з ліквідацією завоювань революції, проведених у проекті кодексу. І перший титул «Про право і закони взагалі» був відхилений. Така ж доля судилася і титулу другому. Тоді уряд забрав проект і Наполеон здійснив насильницькі заходи: члени Трибунату, які були основними критиками проекту, були виключені з його складу, чим була створена слухняна волі Наполеона більшість. Після цього розгляд проекту пішов швидко і всі титули кодексу були прийняті. Закон 21 березня 1804р. об'єднав усі прийняті 36 титулів до складу єдиного кодексу за назвою Code civil (Цивільний кодекс). У 1807 р. кодекс був названий Кодексом Наполеона. У 1816р. знову кодекс дістав назву Цивільного кодексу. Але в історії він справедливо залишився під назвою Кодексу Наполеона. Страхов Н.Н. Основные закономерности становления буржуазного государства и права в Англии. Германии. Франции и Северной Америке. - X., 1978.
Кодекс закріпив ліквідацію феодальних відносин - і в цьому було його прогресивне значення. В основу кодексу були покладені принципи формально рівної правоздатності всіх громадян і необмеженої приватної власності. Це призводило до свободи підприємництва, у селі -- до закріплення права власності селян на землі, придбані ними в часи революції. Незважаючи на консервативну переробку, цивільне право Франції, яке дістало в Кодексі Наполеона класичне вираження, мало революційне значення для своєї епохи. Відомий німецький соціолог Ф. Мерінг наприкінці XIX століття писав про кодекс як про «дітище революційної епохи», оскільки «конвент, із лабораторії якого Наполеон одержав його в значно погіршеній формі, втілював собою буржуазний клас в усій свіжості його юнацьких сил». Але водночас кодекс відображав контрреволюційні установки, робив крок назад у порівнянні з революційним законодавством, зокрема, з революційним законодавством періоду якобінської диктатури.
Французький цивільний кодекс відіграв велику роль. Енгельс називав цей кодекс «зразковим зводом законів буржуазного суспільства». Вперше в історії кодекс дав у стиснутій і точній формі основні положення буржуазного цивільного права, він послідовно закріпив принципи капіталізму.
Французький цивільний кодекс 1804р. займає центральне місце в системі наполеонівських кодексів, оскільки ним регулюються найважливіші економічні відносини капіталістичного суспільства.
Цей кодекс найзначніший за своїм обсягом (при початковому виданні в ньому налічувалася 2281 стаття), він вважається найдосконалішим із класичних кодексів за формою викладу, в тому числі й за структурою.
Кодекс виходить із поділу приватного права на цивільне і торгове. Останнє присвячене взаємовідносинам між купцями і регулюванню так званих торгових угод, хоча б у них брали участь і не купці (торговим правом регулювалися, наприклад, відносини за векселем).
Таким чином, Цивільний кодекс охоплює лише відносини цивільно-правові у вузькому розумінні цього слова, тобто приватноправові відносини, які не є торговими. Кодекс Наполеона складається з вступного титулу і трьох книг. У невеличкому вступному титулі викладені правила дії цивільних законів у часі і просторі, а також деякі правила, які стосуються вступу в силу і застосування правових норм.
У складі кодексу можна побачити принципи побудови інституцій римського права: особи, речі, зобов'язання. Така структура кодексу в буржуазному цивільному праві дістала назву інституційної.
Книга перша «Про осіб».
Книга перша - «Про осіб» вводить такі принципи буржуазії, як рівність і свобода, в конкретну сферу регулювання майнових відносин, перекладає буржуазні уявлення про рівність на мову цивільно-правових норм. Кодекс в цілому продовжив ту лінію, яка намітилася ще в революцію, - на скасування феодального правопорядку, феодальних станових привілеїв, станових обмежень у правоздатності. Відповідно до ст. 5., «будь-який француз користується цивільними правами».
Характерною рисою Кодексу Наполеона була та, що в усіх його положеннях, які говорять про особи, як носіїв, суб'єктів цивільних прав, маються на увазі окремі індивіди (фізичні особи), а не колективи (юридичні особи). Поняття юридичної особи взагалі не відоме Кодексу Наполеона; законодавець не вважав за потрібне надавати особливі права на участь у цивільному обороті яким би то не було об'єднанням осіб.
Хоча кодекс в принципі виходив із прогресивної буржуазної ідеї універсальності цивільних прав, в окремих випадках він відновлював деякі інститути феодальної епохи, підірвані революційним законодавством. Так, кодекс передбачав використання так званої «цивільної смерті» як міри кримінального покарання. «Цивільна смерть» означала, відповідно до ст. 25, що засуджений втрачає власність на все майно, яким він володів, -- після нього відкривається спадкування на користь його законних спадкоємців, до яких його майно переходить таким же засобом, як коли б він помер природним чином і без заповіту. У кодексі передбачається ряд обмежень у цивільних правах для жінок. Наприклад, жінки не могли бути свідками, запрошеними до складання актів цивільного стану.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
