Технізація поширюється усе ширше -- від підпорядкування природи до підпорядкування всього життя самої людини, до бюрократичного керування усім -- до підпорядкування політики, навіть ігор і розваг, що проводяться в руслі звичних форм життя, але вже не як вираження внутрішнього імпульсу. Людина вже не знає, що робити зі своїм дозвіллям, якщо її вільний час не заповнюється технічно організованою діяльністю, хіба тільки вона схильна, відпочиваючи, просто віддаватися дрімоті і мріям [11, С.133].
Стрімкий розвиток техніки й інформаційних процесів, які породили комп'ютерну революцію, створює об'єктивну основу для посилення технократических ілюзій і нових міфів. Абсолютизація будь-якого технічного нововведення не сприяє синтезу техніки і культури. Людський розум самоцінний і унікальний і ніякі успіхи в області формалізації інтелектуальних процесів не зможуть його замінити. Людина - не машина, а його мозок - не комп'ютер. Однак невгамовне захоплення черговою технічною новинкою викликає до життя концепції, які принижують цінність Розуму і приписують інформаційній техніці невластиві їй функції і можливості [31].
Та обставина, що комп'ютери у своєму безпрецедентному розвитку істотно розширили сферу інтелектуальної діяльності людей і підняли на якісно новий рівень рішення багатьох інтелектуальних проблем, не змінює принципової оцінки співвідношення між людським і машинним інтелектом. Мислення, розум, інтелект, творчість, рефлексія, вищий рівень психічної активності є продукт людської діяльності, біологічно й у першу чергу соціально детермінований. Логічні, лічильні здатності комп'ютерів, як би великі вони не були, є результат науково-технічного розвитку, спеціалізованої інженерної діяльності людей.
Починаючи з 70-х років минулого століття в філософії техніки, перш за все у ФРН, явно визначались тенденції протиставлення технократичним концепціям, як таким, які ніби розвивались в історичному і соціальному вакуумі, тенденції іншого підходу до проблем науково-технічного розвитку, при якому, в першу чергу, приймалась би до уваги дана історична епоха, система її культури в цілому, як обумовлююча специфіку техніки цього історичного періоду і відношення до неї суспільства [24, С.177].
З 80-х років у працях філософів підсилилася увага до людського виміру прогресу. Багато західних вчених прийшли до висновку, що не можна зрозуміти феномен “технологічних переворотів”, залишаючись у руслі історії машин і технологій, визріла необхідність деякого занурення в стихію духовно-культурних факторів, у сферу гуманізації техніки.
Сама по собі поява нових технічних феноменів і процесів - не єдиний момент нової ситуації, що у результаті технічного розвитку породжує етичні проблеми нового типу. Вирішальний новий погляд на нову інтерпретацію або нове застосування етики, безсумнівно, полягає у факті появи всезростаючої до безмежності технологічної сили, що надається в розпорядження людини. Це приводить до ризику, який вимагає розробки нових етичних концепцій [10]:
1. Кількість людей, яких стосуються технічні заходи або їх побічні ефекти, збільшилося до величезної кількості. Ці люди найчастіше вже більш не знаходяться в безпосередній взаємодії з тими, хто втручається в їхнє життя.
2. Природні системи стають предметом негативної людської діяльності. Людина своїм втручанням може їх постійно порушувати або руйнувати. Це є абсолютно новою ситуацією: ніколи раніше людина не мала таку силу, щоб змогти знищити все життя в деякій окремій екологічній системі або навіть у глобальному масштабі, чи вирішальним способом довести її до виродження. Оскільки це втручання при відомих обставинах не може контролюватися і може приводити до непоправних втрат, остільки природа (як екологічне ціле) і існуючі в ній види, внаслідок нового технологічного розподілу сил, здобувають зовсім нову етичну релевантність. Якщо дотепер етика була спрямована тільки на відношення між людьми і на наслідки їх поведінки, то тепер вона здобуває перспективну екологічну релевантність, а також значимість для життя іншого. Перед обличчям можливих непоправних втрат (зміна клімату, радіаційне опромінювання, технологічна ерозія і т.д.) мова йде також і про людину, але ні в якому разі тільки про неї одну.
3. Через зростаючі можливості втручання і впливу в області медико-біологічних і екологічних взаємозв'язків постає також проблема відповідальності за ненароджених - будь то індивідуальні ембріони чи наступні покоління.
4. Сама людина стає предметом наукового дослідження не тільки в світлі можливостей маніпуляції людиною на рівні її підсвідомості або за рахунок соціальної маніпуляції, але також в експериментах над людиною взагалі, чи то в проектах медико-фармакологічних досліджень, чи в проектах досліджень суспільних наук. Таким чином, виникає особлива етична проблема в зв'язку з науковими і технічними експериментами над людиною.
5. Тим часом в області генної інженерії людина одержала можливість за допомогою біотехнічного втручання змінювати спадковість, за допомогою мутаційних варіацій створювати нові види живого і, при відомих умовах, вплинути навіть на сутність самої людини або генетично змінювати її.
6. Для людини існує загроза перетворитися в “об'єкт техніки” не тільки потенційно при втручанні за допомогою генетичної маніпуляції, але і вона уже стала у різних відносинах, як у колективному, так і в індивідуальному, об'єктом настільки багатьох впливів, що у критичному плані часто характеризуються як “маніпуляція”. До цього відносяться не тільки фармакологічні впливи і масове застосування транквілізаторів або граничних впливів.
7. Чи можна говорити про прагнення до зростання технократії на підставі прогресуючого розвитку мікроелектроніки, керованих комп'ютерами системних організацій управління й автоматизованих організацій з електронною обробкою даних? Чи не вступають у рамках бюрократії технократія і електрократія в надзвичайно ефективне об'єднання, що як реалістичне попередження про небезпеку, яка загрожує, записує на програмній дошці високорозвиненого індустріального суспільства прямо-таки прихід технократичного “старшого брата”. Чи загрожує небезпека всеохоплюючої системної технократії? Розвиток комп'ютерної техніки, електронної обчислювальної техніки й обробки інформації робить нагальною проблему виникнення загального технократичного контролю над особистістю у вигляді зібраних і скомбінованих даних про цю особистість. Загроза приватному життю, “таємниці даних” привела до правової проблематики захисту даних від використання особистих даних у комерційних і суспільних цілях - постановка питання, що, природно, має і важливе моральне значення.
8. Але в технократії виявляється ще й інший, у даному випадку більш важливий компонент. Коли Е. Теллер, так званий “батько водневої бомби”, говорив, що вчений - а також і людина техніки - “повинний застосовувати те, що він зрозумів” і “при цьому не ставити собі ніяких границь”: “що можна зрозуміти, те необхідно також і застосовувати”, то це натяк на трансформовану ідеологію технократичної робленості, що старий кантівский моральний імператив “повинність незримо містить у собі уміння” перетворюється “у технологічний імператив”.
У зв'язку з критикою технократії випливає насамперед констатувати, що і тут виявляється помітний культурний песимізм: майже не робиться ніякого акценту на значних можливостях гуманізації умов існування за допомогою технічного розвитку. Мабуть, більше половини людства вже не хоче і не могла б більше жити без техніки [11, С.71-72].
Виникнення в європейській філософії техніки кінця ХХ століття цілого ряду нових тенденцій пов'язане з необхідністю розробки і конституювання знання про техніку, як комплексного, багатофакторного і протиставити це знання “одномірності” уяв про сутність і характер розвитку техніки.
Значний вклад в розробку антитехнократичних концепцій внесли: Т.Адорно, Г.Маркузе, Ю.Хабермас, М.Хоркхаймер, Х.Ленк, Ф.Рапп, Г.Рополь, А.Хунінг, К.Хюбнер, В.Стьопін, В.Розін, А.Воронін та ін. На нашу думку, в майбутньому ці концепції стануть методологічною основою для розвитку техногенної цивілізації.
У числі попередників сучасного філософського аналізу техніки на Заході можна назвати Е.Kaппa, Ф.Десауэра, Г.Зиммеля, М.Хайдеггера, О.Шпенглера, Х.Ортега-і-Гасета, К.Ясперса, Л.Мемфорда, М.Бердяєва, Ж.Еллюля, А.Галена, Х.Шельські, X.Сколімовскі та ін.
Зародження філософії техніки в Європі пов'язують з появою книги Е.Каппа “Основні риси філософії техніки” в 1877 році. В цій роботі Е. Kaпп прагне зрозуміти феномен техніки шляхом виведення її з розвитку самої природи. Машина не що інше, як проекція органів людини на природний матеріал. В ході еволюції живої природи, на думку Каппа, виникає новий феномен, джерела якого в “природній душі”, тобто в цілісності живого організму, що керує матеріальним тілом. “І соціальна техніка -- це результат вирішення протиріч між органами тіла і їхніх функцій, проекція анатомічних і фізіологічних особливостей органів людської істоти. Така проекція детермінує становлення свідомості, яка своєрідно продовжує “природну душу”” [18]. З цією концепцією вів полеміку відомий філософ-неотоміст Ф. Дессауер. Він не погоджувався з тим, щоб розглядати техніку як просте застосування законів природи. Технічні ідеї, на його думку, не що інше, як думки Бога, проява світлого розуму Творця. Предмет техніки може існувати матеріально, але він може виявляти себе й у світі ідей, в області “можливого буття”. “Коли ми говоримо про техніку, - писав він, - як про цілісність... то маємо на увазі щось постійне, неминуче, нетлінне, що знаходиться поза перебігом часу... Якщо вже говорити про прогрес, то тільки щодо одиничних об'єктів техніки” [15].
Техніка є системою засобів - це найголовніше - з таким ствердженням виступив Г.Зиммель [5]. “Абсолютний засіб”, яким є техніка байдужий до цілей дій, йог задача - справно функціонувати, не питаючи “чому” і “навіщо”. Ці питання необхідно задавати людині. Тільки вона привносить інтереси і цінності в техніку, в її використання. Технічні системи, в які первинно закладені певні цілі, наприклад зброя, створюються з визначеною - морально неприйнятною ціллю - вбивства ближнього [16].
Страницы: 1, 2, 3, 4
