ПЛАН.
1. Банк Франції.
2. Французські комерційні банки.
3. Ощадні каси Франції.
4. Французські ділові банки.
Банк Франії.
Банк Франції був заснований в 1880 році за ініціативою Наполеона І
і першочергово функціонував як приватне акціонерне товариство. Поступово
він почав виконувати функції центрального банку, в часності емісійну, а в
1848 році перетворився в єдиний емісійний центр держави. Лише в 1936 році у
відповідності з прийнятим законом Банк Франції перейшов до під контроль
уряду, в результаті чого виконавчі органи отримали повноваження назначати
керівників основних підрозділів Банку. В 1945 році Банк був націоналізован.
Його акціонерний капітал (50 млн фр.) був викуплен на протязі 20 років за
високим курсом акцій шляхом обміну їх на 3%-ві державні облігації. Статус
державної установи Банк Франції зберігає і в теперішній час. До 1993 року
він діяв на основі Уставу 1973 року.
В 1993 році був прийнят Закон про Устав Банка Франції. У
відповідності з ним Банк Франції розробляє і проводить грошово-кредитну
політику в цілях забезпечення стабільності цін і виконує свою місію в межах
загальної економічної політики уряду.
Для сучасної функціональної структури Банку Франції характерна
централізація адміністративної влади в руках керуючого. Він і обидва його
замісника призначаються директором Ради міністрів Франціїстроком на 6 років
без права відгуку і не можуть займати ці посади більш двох строків. Такий
порядок призначення - свого роду гарантія незалежності центрального банку.
Керуючий , вік якого не повинен перевищувати 65 років приносить присягу
президенту республіки.
Керуючий, наділенний широкими повноваженнями і правами, здійснює
керівництво Банком Франції, визначає загальні напрямки діяльності всіх його
підрозділів.
Йогму надано право назначати службовців на всі посади в Банку, за
виключенням директора філії Банка - його кандидатуру він може лише
запропонувати, а призначає на цю посаду Міністр економіки і фінансів
Франції.
Функції замісників керуючого Банком чітко розмежені: одни з них
відповідають за питання грошової політики, другий - за адміністративні
питання.
Керує Банком Франції Генеральна Рада, до складу якого входить Рада
по грошовій політиці, створена в 1993 році у відповідності з Законом про
Устав Банка Франції. Рада по грошовій політиці розробляє напрямигрошової
політики і відслідковує динаміку грошової маси та її агрегатів; визначає
порядок проведення Банком Франції позичкових, облікових, заставних,
валютних операцій, угод з обратним викупом, надання гарантій за даним
видами операцій; встановлює параметри політики обв’язкових резервів (базу
вирахування, нарми відрахувань).
До складу Ради з грошової політики входять Кероючий Банком Франції
(председательРади). Два його замісника і шіть висококваліфікованих
спеціалістів в області грошово-кредитних проблем, фінансів і економіки, які
призначаються Радою міністрів країни, кандидатури яких пропонують
представники палат парламенту і Глава Економічної і Соціальної Ради. Строк
повноважень кожного члена даної Ради (крім керуючого і його замісників)
визначається за жеребкуванням; для двох представників встановлюється строк
у три роки, для двох інших- шість рокв і для двох останніх - 9 років.Члени
Ради не можуть бути обрані на другий строк, за виключенням лише
представників, що здійснюють свої повноваження на протязі трьох років.
Рада з грошової політики скликається за ініціативою її голови
(керуючого Банком Франції) не меньше одного раза в місяць. Рішення Ради
мають силу закону при наявності 2/3 його членів. При відсутності кворума
Рада з грошової політики скликається повторно, і тоді рішення може бути
прийнято простою більшестю голосів. При рівній кількості голосів “ЗА” і
“ПРОТИ” вирішальним є голос голови.
В засіданні Ради мають право приймати участь Пем’єр Міністр і
Міністр економіки і фінансів, але без права голосу, хоча вони мужуть
запропонувати на обговорення Ради будь-який проект рішення.
До Генеральної Ради крім членів Ради з грошової політики входять
голова Державного Казначейства (що призначається директором ради міністрів
Франції) і голова від службовців Банку Франції, обираємий строком на 6
років.
Головою Генеральної Ради є Керуючий Банком Франції, який визначає
повєстку дня засідань Ради. В компетенцію Генеральної Ради входять розгляд
загальних питань управління Банком, в часності кадрової політики і штатного
розпорядку; прийняття бюджету Банка і внесення в нього змін; складання та
затвердження балансового звіту; розробка проекту використання прибутку;
визначення розміру дивідендів, що відраховуються державі тощо.
Керуючий Банком Франції має і ряд повноважень, що надаються йому
Генеральною Радою; він може самостійно встановлювати порядок інтервенційних
операцій і розмір процентних ставок; від імені Генеральної Радикеруючий
щорічно представляє президенту Франції звіт про діяльність Банку.
Рішеннч Ради, які приймаються простою більшістю голосів, мають силу
лише при участі в засіданнях не меньш 7 його членів. При равній кількості
голосів “ЗА” і “ПРОТИ” вирішальним стає голос голови.
Спецефічним для Генеральної Ради є та обставина, що на його рішення
здійснює великий вплив фінансовий інспектор, який призначається Міністром
економіки і фінансів і представляє в Банкє Франції керівництво країни.
Фінансовий інспектор може приймати участь в засіданнях Державної Ради і має
право оспарівать його рішення або настаювати на повторному обговоренні будь-
якого питання.
На засіданнях Генеральної Ради присутні також 2 аудитора, які
призначаються Радою для проведення перевіркифінансових звітів Банка
Організаційна структура Банка Франції представлена центральними
підрозділами в Парижі і розгалуженою мережою філій (212) розташованих по
всій країні. Кожну філію очолює директор, що призначається Міністром
економіки і фінансів за пропозицієюкеруючого Банком Франції. При кожній
філії є консультаційний орган - рада, кількість радників в якій (з числа
відомих підприємців) складає від 6 до 17 чоловік в залежності від розміру
філії. Призначення радників строком на 3 роки виконує Генеральна Рада за
рекомендацією керуючого Банком Франції. Радники зобов’язані надавати
директору філії інфрмацію про стан та перспективи економічної діяльності в
даному регіоні (районі) і давати відповідні рекомендації.
В функції філій входять: випуск банкнот в обіг; обслуговування
клієнтури, наприклад по операціях з цінними паперами; організація
клірингових розрахунків через розрахункові палати; сбор інформації про
діяльність кредитних установ; оцінка банківських ризиків; консультування
підприємств за питаннями фінансового аналізу і експертизи; сбор і аналіз
економічної і фінансової інформації на регіональному рівні, в часності за
допомогою кон’юнктурних обстежень в різних отраслях економіки.
Таким чином, організаційна структура, що склалася в Банку Франції,
забезпечує виконання покладених на нього задач. Цьому сприяє підвищення
ступеня незалежності центрального банка, досягнуте завдяки прийнятому в
1993 році Закону про Уста Банка Франції.
Французські комерційні банки.
Традеційно до реорганізації кредитних установ в 1984 році, у
Франції розрізнялись три категорії цих банків в залежності від строку по
депозитно позичкових операціях, розмірів участі у капіталах підприємств і
спеціалізації.
І група - депозитні банки
ІІ група - ділові, фондові, інвестеційні.
ІІІ група банки довго- та середньострокового кредиту.
Депозитні банки спеціалізувалися на депозитно-позичкових операціях;
ділові - на участі в капіталах і управлінні підприємствами, в засновницькій
діяльності і довгостроковому кредитуванні; банки довго- та
середньострокового кредиту - на депозитно-позичкових операціях строком
більше 2-х років.
Французські комерційні банки все більше організуються в
“туманності” і “архіпєлагі” дрібних і середніх банків (з балансами від 200
млн фр до 10 млрд фр) навколо “ядра”, яке складають або три крупних в
національному маштабі банка: Національний парижський банк (Банк насіональ
де Парі), Креді Ліоне ат Сосьєте Женераль; або фінансові компанії, глвою
яких є інвестеційні банки: Суец або Паріба; або депозитний банк, який за
родом діяльності починає тяготіти до інвестеційного, але хоче зберігти і
свої депозитні операції - Промисловий кредит Франції і Промисловий
комерційний кредит.
Зрозуміло, що залишається велика кількість незалежних і доолі
крупних банків державних або приватних, але феномен “архіпелагізації”
продовжує розвиватися; фактично цей процес концентрації не припинявся з
кінця війни, його кульмінацією було злиття в 1967 році Націонильного банку
для торговлі і промисловості з Національним парижським банком обліку цінних
паперів, потім процес значно прискорився в період націоналізації з 1982 р
по 1986р.
Не дивлячись на процес приватизації, на державний сектор продовжує
приходитись ще значна кількість комерційних банків. З 1946 р. Були
націоналізовані Креді Ліоне, Національний банк для торгівлі і промисловості
і Національний парижський банк обліку цінних паперів, одночасно в
інвестеційних банках з’явилися урядові комісари.
Страницы: 1, 2
